Святе Письмо, Священне Писання або Біблія, збірник книг, що утворюють Біблію (грец. τά βιβιλία, βιβλία, «бібліа» тобто «збірка книг»; також через місто Бібл куди завозили папірус) — Слово Бога, містить книги релігійного (історично-повчального) змісту. Вважаються богонатхненними писаннями, на яких ґрунтується юдейське та християнське віровчення.
В основі назви «Заповіт» (від івр. ברית — угода, договір, союз, заповіт) лежить ідея угоди Бога з усім людством: у Старому Заповіті розповідається про створення світу, гріхопадіння і союз Бога із народом Ізраїля; у Новому Заповіті — про спасіння людства від гріха через викуплення його Ісусом Христом своєю смертю та новий союз з Богом.
Окрім канонічних книг, існують і неканонічні книги (навколо-канонічні), апокрифи, що мають важливе значення для істориків, філологів тощо. Католицький та православний канони Святого Письма (Біблії) включають в себе 77 книг, а у протестантів — 66.В юдаїзмі лише Старий Завіт (Танах) розглядається, як священна книга.
Біблійний Kанон
Сама книга, яку називають «Біблія», складається із двох основних частин — це Старий Заповіт і Новий Заповіт. Старий Заповіт (іврито-арамейські писання) — 39 книг (у т. зв. Олександрійському описку — каноні — грецького перекладу Септуагінта з ІІІ — II ст. до н. е.) і Новий Заповіт (писання на «койне», загальногрецькій мові елліністичного періоду) — 27 книг, написаних апостолами про життя й вчення Ісуса Христа та поширенням раннього християнства впродовж другої половини I ст. ”
Християнський Kанон
Православні включають до своїх видань Біблії 50 книг Септуагінти. Канон Римо-католицької церкви — Вульгата. Латинський переклад Біблії з IV століття. Вона містить 45 книг, 39 з яких дістали назву протоканонічних, решта — девтероканонічних. Протестантська Біблія у Старому Завіті містить 39 книг. Таким чином православні церкви мають 77 книг, католицькі — 72, а протестантські — 66 книг.
Канон Юдаїзму
Для християн священними є обидві частини Біблії. Проте для євреїв, прихильників юдаїзму, — священною є лише перша частина і тому вони взагалі не користуються терміном «Старий Заповіт». Натомість виділяють три частини Святого Письма: Тора (івр. תורה) — «Вчення» або «П’ятикнижжя Мойсеєве»; Невіім (івр. נביאים) — «Пророки»; та Кетувім (івр. כתובים) — «Писання». Поєднання початкових літер цих назв творить акронім (івр. תנ”ך), який читається як «ТаНаХ». «ТаНаХ» — і є назвою єврейського (юдейського) Священного Тексту. Залежно від згрупування біблійних текстів, юдейська Біблія налічує у своєму складі 22, 24 або 27 книг..
Старий Заповіт
Старий Заповіт або Старий Завіт — перша частина Біблії, що по обсягу становить близько трьох четвертих усієї Біблії. Старий Заповіт нараховує 50 книг у православних, 45 у католиків, та 39 у протестантів, написаних переважно староєврейською мовою. У них розповідається про створення світу, гріхопадіння, взаємини Бога з вибраним ним народом Ізраїлю. Через увесь Старий Заповіт простежується обіцянка Бога відновити посередництвом Месії (спасителя) зруйновані гріхом відносини із Богом. Головна ідея Старого Завіту — договір Бога Ягве з обраним єврейським народом. Умови договору зводяться до двох основних положень: «Я — Бог Ягве: нехай не буде для тебе інших богів, окрім мене»; «Не рідніться з іншими (язичницькими) народами». Структура Старого Завіту складається з чотирьох головних груп: 1. П’ятикнижжя Мойсеєве 2. Історичні книги 3. Навчальні (поетичні) книги 4. Пророчі книги.
Новий Заповіт
Новий Заповіт — друга частина Біблії, що містить у собі 27 книг. У Новому Заповіті розповідається про прихід на землю Месії (Христа) від Бога, Сина Божого, щоби він помер за людей і таким чином відкупив їх від успадкованого ними від першого чоловіка Адама та його дружини Єви гріха (про що розповідається і у Старому Заповіті). Будучи на землі і проповідуючи про Небесне Царство Боже, Ісус (Месія) вибрав дванадцять апостолів (один з яких зрадив його) і доручив їм поширювати його вчення по цілому (знаному в той час) світі. Окрім самого Євангелія в Новому Заповіті є й інші книги, де розповідається і стає відомо про виникнення та існування перших общин християнства. Апостоли у своїх посланнях (листах) до церков навчають то́му, що́ саме необхідно для спасіння, а також надають поради для повсякденного життя.
